Четвер, 28.03.2024, 14:08 | Вітаю Вас Гість

Сайт вболівальників ФК "Полтава"

Головна » 2009 » Листопад » 27 » Армен Акопян: "Перейти до "Полтави" мені запропонував Постранський"
13:14
Армен Акопян: "Перейти до "Полтави" мені запропонував Постранський"
На початку старту першості другої ліги ФК «Полтава» уклав контракт із досить цікавим гравцем. Ще декілька років тому Армена Акопяна вважали одним із найталановитіших гравців у країні. Судіть самі — 228 зіграних матчів у вищій лізі, постійне залучення до лав юнацької та молодіжної збірних. Потім — перехід до Донецька, перспектива грати у євротурнірах, а там — і можливе запрошення до національної команди. Гравців такого амплуа, як плеймейкер, або диспетчер у нашій першості завжди було обмаль. Але після переходу кар’єра спортсмена повернулася в інший бік, до того ж Акопян отримав важку травму і за останні два роки випав з поля зору, тому я не міг не скористатися нагодою та поспілкувався з футболістом.
— Армене, для запорізьких уболівальників ти — постать знаменита, а полтавцям менш відомі етапи твоєї кар’єри, тому давай почнемо з розповіді про тебе.
— Я вихованець футбольної школи запорізького «Металурга». Ми жили поруч зі стадіоном і футболом я марив, весь вільний час проводив із м’ячем. У 7 років мене за власним бажанням у секцію привів батько як тільки почався набір мого року народження. Таким чином, я одночасно пішов і в загальноосвітню школу, й у футбольну. Там займався, доки мене не перевели до дублюючого складу. А вже в 1996 році я дебютував за основу, коли в матчі проти тернопільської «Ниви» вийшов на заміну у другому таймі. 
— Ти навчався не у спортінтернаті, як тобі вдавалося поєднувати навчання у школі й футбол, якщо в настільки юному віці дебютував у вищій лізі?
— Як тільки я потрапив до дублюючого складу, то в школі з розумінням поставилися до цього і дозволили вільно відвідувати заняття. Не скажу, що я вчився погано, але часу не вистачало, бо футбол був для мене на першому місці. Крім тренувань і матчів за «Металург», я ще залучався й в усі збірні України у своєму віці. А це — збори, переїзди, турніри, які важко було поєднувати з навчанням і, чесно кажучи, я особливо й не намагався.
— У 2005 році ти був одним із лідерів команди, але після 10 років у запорізькому «Металургу» вирішив змінити клуб. Чому? 
— Коли закінчувався мій контракт, ми з керівництвом запорізького клубу не дійшли згоди щодо умов нового. Тому я відгукнувся на пропозицію донецького «Металурга» і підписав із цим клубом попередній контракт. Коли у Запоріжжі зрозуміли, що вони мене втратять, то на умови погодилися, але було пізно. Начебто у Донецьку все складалося добре, тренерський штаб команди був задоволений моїми діями. Але як тільки почався чемпіонат, усе змінилося. В першу чергу зміни торкнулися керівництва клубу. В процес управління командою почав втручатися усім відомий Дмитро Селюк. Команду почали комплектувати легіонерами, тому ті гравці, яких запрошував Олександр Севидов, виявилися непотрібними. І я перейшов до «Кривбаса», де відіграв один сезон.
— Як складалася кар’єра у Кривому Розі?
— Спогади залишились лише приємні. «Кривбас» був укомплектований гарними виконавцями. Тренер команди Олександр Косевич створив приємну атмосферу у колективі і ми вдало виступали у першості. Проте знов на заваді став фінансовий фактор. Тодішній президент клубу Сергій Поліщук уже не міг самотужки утримувати команду і змушений був відмовитися від її фінансування. Я вирішив повернутися у Запоріжжя, де мене дуже тепло прийняли вболівальники. Але повернення вийшло невдале. У 5 турі на самому початку гри я отримав травму. За іронією долі це відбулося у зустрічі проти «Кривбаса», ще й 1 квітня, але мені було не до жартів. Я ще на полі відчув серйозність пошкодження і зрозумів, що без хірургічного втручання не обійдеться. За операцію та відновлювальні процедури «Металург» сплатив, проте за обопільною згодою контракт із клубом ми розірвали. 
— Що ж було далі?
— Після цього я відновлювався, самостійно тренувався й підшукував собі команду. З’їздив на оглядини у кілька клубів, але там не залишився. Перейти до «Полтави» мені запропонував товариш Віталій Постранський, з яким ми разом грали в Запоріжжі (колишній воротар «Ворскли», зараз виступає у першості Азербайджану — Авт.). Він знайомий із президентом «Полтави» Леонідом Соболєвим, і мені надійшла пропозиція півроку пограти саме тут. Я погодився, про що не жалкую. Нехай і друга ліга. Звичайно, мені хочеться пограти на вищому рівні, але я потрапив у гарний колектив, де керівництво дбає про команду. Я підписав угоду на півроку й мій контракт закінчується після гри з «Кременем» (яка так і не відбулася, тому що тур перенесений на весну — Авт.). Після цього ми обговоримо із президентом, що і як будемо робити далі.
— А виникали моменти у твоєму житті, коли ти від футболу стомлювався?
— Бувало й не раз таке відчуття, коли ти, що називається, «наївся» футболом. Воно виникає в той період, коли гра не йде. На полі нічого не виходить, втрачаєш віру у власні сили і з’являтися на ньому не виникає бажання. Наприклад, моя остання гра проти Сум. Я пропустив півтора місяця через ушкодження, вийшов — і не можу нічого зробити. Елементарно пас ближньому гравцю не міг віддати. Навіть гольовий момент не реалізував. М’яч зупинив, а з ударом поквапився, хоча там мене і воротар суперника з пантелику збив, коли крикнув, що позаду їхній захисник. У таких випадках стає соромно за себе перед глядачами й чекаєш, коли ж буде фінальний свисток. Це тому, що я не був готовий фізично. Такі ігри хочеться швидше забути.
— Які матчі або голи тобі запам’яталися?
— Насамперед, це матчі у Кубку УЄФА за запорізький «Металург» проти англійського «Лідса». Такі ігри неможливо забути, особливо матч на їх стадіоні — приголомшливе відчуття. Крім того, я за «Металург» у тому ж турнірі, але іншому супернику забив перший єврокубковий гол команди. Згадую свої ігри у складі молодіжної збірної. У матчах плей-оф я забив Швейцарії на їх полі, але в підсумку ми програли. Також я неодноразово засмучував Олександра Шовковського, причому два голи, що я йому забив, у підсумку ставали переможними. 
— Що може вивести тебе з рівноваги на полі? Дії суперників, рішення суддів?
— З роками я вже не так емоційно реагую на події, що трапляються на полі, раніше міг поводитись агресивно. Не розумію, коли деякі гравці навмисно грають грубо, б’ють нишком. У другій лізі це трапляється частіше. Коли грали у Мелітополі, їх гравець із перших хвилин почав перевіряти мене на міцність та витримку, завдаючи ударів по ногах. А суддя не звертає на це уваги. Будь-якого футболіста дратує, коли такі дії залишаються безкарними. 
— Твій син захоплюється футболом, як і ти у дитинстві?
— Бажання в нього, як і в мене, божевільне. Він рік займається у футбольній школі. Поки що йому важко й особливо він нічим не виділяється. Чесно кажучи, у такі роки я серед однолітків уже привертав увагу до себе. Але це ні про що не говорить. Хтось розкривається раніше, а хтось у 16 років. Головне, що у нього є бажання. Подивимося, що буде далі.
— Цікава річ — ти граєш з 16 років, а твій теперішній тренер Іван Шарий повісив бутси на цвях у 42 роки. Ви з ним на полі зустрічалися?
— Був такий випадок. Якщо не помиляюсь, то одного разу ми програли «Ворсклі» у Запоріжжі, і він виходив на поле. Не пам’ятаю, але, може, він тоді і забивав нам. Зважаючи на те, що і він, і я грали в атакуючій ланці, то безпосередньо протистояти один одному, мабуть, не судилося.
— Які в тебе подальші плани?
— У мене є кілька пропозицій з інших клубів, але спочатку я зустрінусь і переговорю із президентом «Полтави». Доки буде дозволяти здоров’я, буду відповідати певному рівню — гратиму. Коли зрозумію, що мій час пройшов, то закінчу кар’єру гравця. Не хочу ганьбитися й слухати на свою адресу неприємні репліки з трибун. Звичайно, хотілося б і далі залишатися у футболі, але в якій якості — ще не знаю.

На момент виходу номера ще було невідомо, чи продовжить Армен Акопян грати за «Полтаву». Мені як вболівальнику, звісно, хотілося б бачити гру цього футболіста у нашому місцевому клубі, але приймати рішення йому. Гравцю у січні виповнюється лише 30, за великим рахунком ще є років п’ять, а, може, й більше, активних виступів. Ось тільки, аби травми обходили стороною.

Денис КОБУШКО
"Вечірня Полтава"
Фото автора


Категорія: Інтерв'ю | Переглядів: 1661 | Додав: sasa_19 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Категорії розділу
Анонси [18]
Афіша [14]
Матчі [48]
Інтерв'ю [4]
Суддівські призначення [12]
Різне [93]
Відео [8]
Пошук
Календар
«  Листопад 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Архів записів
Наше опитування
ОЦІНІТЬ ВИСТУПИ ФК"ПОЛТАВА" В ПЕРШОМУ КОЛІ
Всього відповідей: 50
Наступний матч
Наступний матч "Іллічівець-2" (Маріуполь) - ФК "Полтава" 14 травня Маріуполь
Реклама
"ШАХТАР-3" (Донецьк) - ФК "ПОЛТАВА" 16 КВІТНЯ
Наша кнопка: